Як ставитись до шкільної оцінки в сім’ї ? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?
Правило 1: заспокойтесь. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два, три...Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні „успіхи”.”Постійте в черевиках” своєї рідненької дитини. А ось тепер можна розпочинати розмову, а може... тільки послухати дитину; співчуваючи її бідам, а може...допомогти розібратися у складній теоремі, а може...Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі „газ” і натиснути на гальма.
Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою ї ненавидить учіння, школу. А може й...вас.
Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи у школи. Вона відчуває вашу любов і це допомагає їй бути упевненою в собі і подолати невдачі. А як же ставитися до невдач? Вона вас засмучує і ... все.
Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і вісь мірка – достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні і ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів. А спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.
Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтесь з дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів. Котрі най значущі для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно і виразності. І переказу.
Правило 7: головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8: найважче : оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми. А не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана.
Правило 9: не скупіться на похвалу: будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника. Котрого нема за що похвалити.
Правило 10: виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, укорінюватися дитяча віра у себе і в успіх своїх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю потрібно досить індивідуально. Тактовно. Саме при такій оцінці в дитини нема, ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.
Правило 11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі, і вона спробує їх досягти. Не спокушайте дитину цілями, яких неможливо досягти.
Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають, щоб до занять улюбленою справою (хобі) дитина виправила свою успішність у навчанні. У ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Та частіше буває так, коли справи з навчанням ще не дуже запущені і до нього ще є інтерес. Якщо ж його нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти , а всіляко підтримувати, бо це ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя у навчанні.
Для того, щоб усі правила виявились ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина повинна бути не об’єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення. Уміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.